НАДХМА́РНИЙ, а, е. Який міститься, здійснюється над хмарами, вище хмар. Покинувши землю, Зірниця вернулась у свою небесну надхмарну палату (Н.-Лев., IV, 1956, 38); В надхмарній синяві, в глибокому забої, На ниві, де прославсь єдваб озимини, В лабораторії, серед імли морської Лунає поклик цей: геть паліїв війни! (Рильський, Сад.., 1955, 12); Надхмарний гуркіт їх [голубів] притьмом сполохав (Дмит., Київські кручі, 1962, 96); // поет. Потойбічний, неземний, небесний. Все, чого душа запрагне, Я створю в одну хвилину, В таємні світи надхмарні Я на крилах думки лину (Л. Укр., І, 1951, 368); Він [орел] дихав повітрям надхмарних країв. На сонце дивився і в світлі купався (Сам., І, 1958, 107); // перен. Відірваний від дійсності; далекий, недосяжний. Вона, певно, розв’язує космічну проблему і весь час витає в надхмарних висотах (Донч., V, 1957; 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 83.