НАДІ́ЙНИЙ, а, е. Який викликає повне довір’я, на якого цілком можна покластися. На посту зараз — Слава Лагутін, надійний комсомолець, якому Спартак не має підстав не довіряти (Гончар, Людина.., 1960, 16); // Який відповідає своєму призначенню. Далека, небезпечна путь, — Гей, не зважай, матросе! Та ж хвилі приязно гудуть. Міцні, надійні троси (Рильський, І, 1956, 108); // Який забезпечує досягнення мети; перевірений. Вже вона раз мирила Ткачуків з їхніми сусідами Кухтіями.. і наче ж після того було вжито надійних запобіжних заходів: курей, щоб не плутати (вони були причиною сварки), старанно пофарбовано (Гончар, Тронка, 1963, 89).
◊ Віддава́ти (відда́ти) в наді́йні ру́ки див. рука́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 69.