НАЗГРІБА́ТИ а́ю, а́єш і НАЗГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. назгрі́б, назгребла́, ло́; док., перех. Згрібаючи, зібрати в одно місце в якій-небудь кількості. Микола назгрібав торішнього сухого очерету, сухої осоки і розпалив багаття (Н.-Лев., II, 1956, 215); Бачура присів, на купі плавіння, що його, видно, назгрібав оцей дід для відпочинку, витяг цигарки (Чаб., Тече вода.., 1961, 134); // перен., розм. Поступово зібрати, нагромадити, набути що-небудь у великій кількості (про гроші, майно і т. ін.). — Оця надто практична людина не загине на селі! Кажуть, вона назгрібала незліченну силу грошей то з хліба, то з сього, то з того (Н.-Лев., І, 1956, 588).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 89.