НАКИ́ДАНИЙ, а, е, Дієпр. пас. мин. ч. до наки́дати. Серед Росі неначе лежав невеличкий острівець з прездорового каміння, без ладу накиданого купами (Н.-Лев., III, 1956, 38); "Аукціон".. є мальовничий нарис, накиданий невимушено рукою недбалою, але твердою й досвідченою (Бєлін., Вибр. статті, 1948, 114); // наки́дано, безос. присудк. сл. — А ти, Василю, і не вимостив там, де сидіти? — зиркнувши на віз, де сяк-так накидано було гнилої соломи.., сказала Оришка (Мирний, III, 1954, 316); У сутінках здавалось, що на підлогу купами накидано брудного шмаття (Кол., Терен.., 1959, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 101.