НАЛА́ЗЛИВИЙ, а, е, розм. Який надокучає, набридає чим-небудь; нав’язливий. Зося поморочила йому голову тільки своїм кокетством, дуже налазливим, а не красою (Н.-Лев., І, 1956, 316); В полі, замість лагідних цвіркунів, цвіркали налазливі кулі й вищали шрапнелі (Кач., Вибр., 1947, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 115.