НАЛА́МАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до налама́ти; // у знач. прикм. Данько, оточений товаришами, мовчки викладає невеличке вогнище з кізяків та наламаного бур’яну (Гончар, II, 1959, 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 115.