НАЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЛИ́ТИ, ллю́, ллє́ш і рідко НАЛЛЯ́ТИ, наллю́, наллє́ш і іноді налля́ю, налля́єш, док. 1. перех. Вливаючи рідину, наповнювати що-небудь. В неї так трусилися руки, як вона наливала зілля, що пляшка цокотіла об велику чарку (Гр., II, 1963, 490); Хома наливає склянку білого вина і випиває одним духом (Гончар, III, 1959, 221); Олександра Василівна почала наливати чай з самовара (Довж., І, 1958, 410); [Батура:] Ми бачили, — діти наливали в бочку воду (Корн., II, 1955, 200); Бездонної бочки не наллєш (Номис, 1864, № 11643); Налляла [Харитя] горщик водою і приставила його до вогню (Коцюб., І, 1955, 14); Михайло в мисочку налив олії і сіллю потрусив (Головко, І, 1957, 146); // безос. Коли переводив [Оленчук] останніх, Сиваш уже наливало водою (Гончар, II, 1959, 428); * Образно. Ранок наливає В прозору чашу, що країв не має, Рожевого цілющого вина (Рильський, II, 1960, 121).
◊ Налива́ти (нали́ти, налля́ти) по [са́мі] ві́нця — наповнювати ущерть. Ніколаєв.. налив [горілки] по вінця, випив (Ю. Янов., II, 1954, 103); Налива́ти (нали́ти, налля́ти) са́ла за шку́ру — те саме, що Залива́ти (зали́ти, залля́ти) за шку́ру са́ла (див. залива́ти). — А біс їх знає… — здвигнув Гриб плечима. — Видно, хтось налив їм сала за шкуру, чи що… (Козл., Мандрівники, 1946, 50).
2. перех., перев. із сл. серце, душа, груди і т. ін., перен. Сповнювати якимись почуттями, властивостями і т. ін. Дашкович приглядавсь до неї, і якась радість все більше та більше наливала його серце (Н.-Лев., І, 1956, 358); — Весна наливає в душу кожної людини сил і надій (Чаб., Тече вода.., 1961, 130); [Маруся:] Сі новини, ся неповна слава Мені ще більш наллє кохання в серце (Сам., II, 1958, 26); Уже одно, що поруч із ним сидять підпільники, кращі сини партії, правофлангові Батьківщини, наливало його невимовною вдячністю і гордістю (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 707).
3. перех. і без додатка, розм., рідко. Розливати, розхлюпувати рідину по поверхні чого-небудь. — Бач, й налила на столі! — тихо сказала хазяйка (Мирний, III, 1954, 76).
4. неперех. Те саме, що налива́тися 4. В народі кажуть: два тижні жито колоситься, два наливає і два — дозріває (Рад. Укр., 12.УІ 1946, 1); // перех., перен. Наповнювати соком. Сонце влітку ростить в лісі дерева, на полі наливає зерна жита (Чорн., Пісні.., 1958, 48); В котиках срібних рясніє верба, бузина і собі наливає свої кострубаті бруньки (Дн. Чайка, Тв., 1960, 189).
5. перех. Заливати спиртом, горілкою для приготування наливки. — Послужи, — кажуть, — громаді, годі тобі сливи сушить та солить, та наливать (Стор., І, 1957, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 117.