НАЛЯ́ПАНИЙ, а, е. Діепр. пас. мин. ч. до наля́пати 1. * У порівн. По темному блакитному небу, немов велетенським пензлем, наляпані були широкі смуги з рожевого золота (Довж., І, 1958, 226); // наля́пано, безос. присудк. сл. Хата часто не заметена в неї, на лаві наляпано (Тесл., Вибр., 1950, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 123.