НА́МИСЕЛ, слу, ч., діал. Роздум, роздумування. Він попросив Мендля дати йому пару день [днів] до намислу (Фр., VIII, 1952, 386); — Ти, — сказала Рахіра по хвилині бистрого намислу, — як довго він ще там буде? (Коб., II, 1956, 132).
Без на́мислу — не роздумуючи. Без намислу пішов він.., щоб допомогти братові (Фр., III, 1950, 12); [Люцій (поспішно, без намислу):] Ти казав про Теофіла що-небудь Крусті? (Л. Укр., II, 1951, 438).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 127.