НА́МОРОЗЬ, і. ж.
1. Схожий на іній шар снігу, що утворюється на гілках дерев, дротах і т. ін. під час туману й морозу. Вночі сильний вітер порозкидав курені, в яких спали люди, — "постелі" до ранку вкрилися сивиною наморозі (Вол., Самоцвіти, 1952, 154); Стара не раз бачила, як вони [бруньки вишні).. волохатились намороззю (Стельмах, І, 1962, 206).
2. Тонкий шар льоду, що утворюється на поверхні землі і т. ін. в холодну сиру погоду. Костури наосліп невпевнено промацують землю, чавлять крихку наморозь (Стельмах, Правда.., 1961, 28); // Намерзлий на вікні лід. Мороз розмалював віконця в лісниковій хатині мережками. Улянка любила розглядати їх,особливо під час заходу сонця, коли наморозь на склі пройметься бувало теплим рожевим світлом і ніжно затріпоче (Донч., IV, 1957, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 131.