НАМО́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., НАМОТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., що і що на що. Навивати, накручувати що-небудь на щось. Монтажниця хутко клеїла шматки плівки,.. намотувала плівку на рулон (Ю. Янов., II, 1958, 119); — Признавайся, хлопці, хто онуч не вміє намотувати, то зараз покажу (Трубл., І, 1955, 62); — Треба вам прибратися добре, йдучи на сватання. А то, бач, що намотав ти собі на шию! (Н.-Лев., І, 1956. 336); Намацав [Скоряк] вірьовку й намотав собі на руку (Головко, II, 1957, 352); *Образно. Колеса намотували шершаве полотно асфальту (Збан., Любов, 1957. 79).
◊ Намота́ти [собі́] на вус (ву́са) див. вус.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 132.