НА́МІР, у, ч. Задум, бажання зробити що-небудь. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому (Мирний, III, 1954, 55); Антон.. вперто здійснював свій намір добратися до міста (Чорн., Визвол. земля, 1959, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 128.