НАМІЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко НАМІ́ЧУВАТИ, ую, усні, недок., НАМІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., перех.
1. Робити позначку на чому-небудь; відмічати, помічати. Шворкою треба розбити площу шахматним порядком, а за допомогою дошки — намічати розмір ямок під дерева (Збан., Старший брат, 1952, 15); Роби, рубай, розрубуй зруб! Тягни, рівняй, намічуй шруб! (Тич., І, 1957, 176); — Отут ми її й примантачимо,.. — сказав він, приставляючи до стіни полицю, щоб намітити, де заганяти цвяхи (Коп., Земля.., 1957, 191).
2. Тонкими лініями, штрихами визначати контури чого-небудь.
3. Передбачати робити що-небудь; планувати. Вечірка, яку намічали після концерту, не відбулася (М. Ол., Леся, 1960, 98); Колгоспи і радгоспи південних областей намітили значно більше, ніж торік, посіяти озимих на парах (Рад. Укр., 4.VIII 1957, 1); В останню хвилину мені хочеться говорити інакше, ніж я намітив собі (Донч., V, 1957, 479); // Попередньо розробляти що-небудь у загальних рисах. .Наука лише намічала шлях до пізнання цієї хвороби [пухирчатки] (Донч., V, 1957, 489); Приступаючи до роботи, хімік звичайно спочатку намічав на папері замисел реакцій — шлях до бажаного продукту (Наука.., 8, 1963, 37); // Наперед визначати кого-, що-небудь. Генеральний секретаріат.. зараз орієнтовно намічає склад дипломатичного корпусу (Головко, II, 1957, 473); Кумою Антон Петрович давно вже намітив товсту купчиху (Мирний, III, 1954, 191); Лейтенант ще заздалегідь намітив грань, на якій мав зустріти вогнем першу машину (Панч, Іду, 1946, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 129.