НАНИ́З, присл. У напрямку до нижньої частини чого-небудь; униз; протилежне наверх. Фургони виїхали на гору і з крутої гори покотились наниз (Н.-Лев., II, 1956, 31); Плуг спустився наниз, і Данило угледів жінку (Л. Янов., І, 1959, 189); // На нижній поверх. Як ти виїхала, перебрався наниз, а сьогодні знов наверх (Коцюб., III, 1956, 163); // У напрямку до гирла річки. Над Волгою лягав молодий весняний вечір. Пароплав ішов наниз (Епік, Тв., 1958, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 133.