НАПА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до напали́ти. Взимку можна було іноді погрітися біля гаряче напаленої груби (Тулуб, Людолови, І, 1957, 89); Артур відчув, як він упрів, стоячи в кабінеті біля самої грубки, надто напаленої газом (Хор., Місто.., 1962, 120); // напа́лено, безос. присудк. сл. У кімнаті було напалено й душно (Бойч., Молодість, 1949, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 138.