НА́ПА́СТЬ, і, ж. Біда, нещастя, неприємність. — А знаєте що? Щоб не було напасті якої, краще розійтись. Чого ми будемо дивитися, як пани дуріють (Мирний, III, 1954, 287); — І, лишенько, — об поли вдарила жінка: — ну, дня того нема, щоб не було якої напасті (Головко, І, 1957, 89); *У порівн. Нечистий обплутав мене, неначе яка напасть (Н.-Лев., III, 1956, 274); Боєць боявся Сагайди, як напасті (Гончар, III, 1959, 31); // Усе те, що приносить біду, нещастя, неприємність. — Раз війна, то вже і всякі інші напасті — і голод, і сипняк… (Головко, II, 1957, 441); — Ми буряним, розгніваним ударом фашистську напасть знищили лиху (Гонч., Вибр., 1959, 216); Віки люди не могли збавитись пирію, вивести з ланів страшну напасть, а тепер рілля як сонце, на очах збулось неосяжне диво… (Горд., Дівчина.., 1954, 27).
Що за на́па́сть! — уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь. — За вами скоро нікуди не встигнеш. Ну, що за напасть! (Довж., І, 1958, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 139.