НАПЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПЛЕСТИ́, ету́, ете́ш, док.
1. перех. і без додатка. Плетучи, виготовляти яку-небудь кількість чогось. — Кумові давно б слід вив’язати скатертину.. Вона [пані] ще гостріше подивилася, мов казала очима: для тебе? Знаємо ми вас! Є у вас ті, що наплетуть і нав’яжуть (Мирний, III, 1954, 159).
2. тільки док., перех., з спол. що, перен., розм. Наговорити багато неправди, брехні, чого-небудь безглуздого. [Влас:] Зовсім я не хворий. І хто це наплів матері, що я хворий? (Кроп., II, 1958, 320); — Я відчуваю, що знов, мабуть, у захопленні дурниць наплів, але пробачте, товариші (Ле, Міжгір’я, 1953, 352).
◊ Наплести́ сім мішкі́в (кіп) греча́ної во́вни див. во́вна.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 153.