НАПО́ВНЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і НАПОВНЯ́ТИСЯ , я́юся, я́єшся, недок., НАПО́ВНИТИСЯ, нюся, нишся, док.
1. Ставати зайнятим, насиченим, заповненим ким-, чим-небудь. Хата усе наповнялася людьми, що надходили (Вовчок, І, 1955, 165); Щось ріднило душу Гафійки з сею легендою, і старі очі наповнялися сльозами (Хотк., II, 1966, 18); Площа наповнювалась людьми, що йшли сюди слухати голос рідної Москви (Цюпа, Назустріч.., 1958, 276); Весь кабінет наповнився приємним запахом лимона (Чорн., Визвол. земля, 1959, 87); Раптом повітря наповнилося нерівним виючим гудінням літаків (Багмут, Записки.., 1961, 19); // перен. Пройматися, бути охопленим чим-небудь (думками, ідеями, почуттями і т. ін.). Чим ближче під’їздив Андрій до села, тим серце його билось скоріше і сильніше й наповнялось то смутком, то радістю (Коцюб., І, 1955, 449); Кукулик перейшов на крик. Стриманість покинула його. Він наповнився гнівом (Загреб., День.., 1964, 328).
2. тільки недок. Пас. до напо́внювати і наповня́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 154.