НАПО́РИСТИЙ, а, е. Настирливий, рішучий, завзятий у досягненні чого-небудь. Спитався [Павлуша], чи зразу б не можна яку-небудь книжку. Сова посміхнувся задоволений. — О, та ти гарячий, напористий! (Головко, II, 1957, 267); — Він такий напористий у роботі, що голову може свою закрутити (Ю. Янов., V, 1959, 127); // Який виражає, містить у собі настирливість, рішучість, завзяття. Слова у Савченка завжди були молоді, напористі і міцні, як весняні води (Стельмах, На.. землі, 1949, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 156.