НАПУ́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до напу́хнути. Поралась [Іваниха] помалу, немов без тямку, та раз у раз втирала рукавом очі, вже й так червоні та напухлі від сліз (Л. Укр., III, 1952, 554); Тканина присохла до напухлих рубців, завдаючи йому нестерпного болю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 166.