НАПІВЛЕЖА́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до напівлежа́ти. Напівлежачого дукача Мар’ян без жалю і злоби, як непотріб, одсунув ногою від порога і вийшов з хатини (Стельмах, І, 1962, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 147.