НАПІДПИ́ТКУ, присл., розм. У стані незначного сп’яніння. Свекруха пішла до шинку та напідпитку судила свою невістку на все село (Н.-Лев., II, 1956, 296); З ярмарку старі повернулися веселі, напідпитку (Стельмах, І, 1962, 531); // у знач. присудк. сл. Семен був веселий, трохи напідпитку (Коцюб., І, 1955, 46); Хома був трохи напідпитку (Довж., І, 1958, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 150.