НАПІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док., перех. і без додатка.
1. Випікаючи, наготовлювати яку-небудь кількість чогось. — Я не знаю, чи багато його напікати [пасок]? (Мирний, III, 1954, 78); В переддень Нового року з досвітку закучерявилися над коминами веселі дими. Колгоспниці напікали, наварювали на три дні (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 104); — А де ж ти діла паляницю? Чи, може, в лісі хто одняв? Чи попросту — забула взяти?.. Чи, може, ще й не напекла? (Шевч., І, 1963, 318); Галина одразу метнулась до діжечки з мукою, щоб напекти якихось коржиків (Стельмах, II, 1962, 251).
◊ Напекти́ ра́ків див. рак.
2. Сильно перегрівати сонячними променями. Сонце напекло йому лисину (Коцюб., II, 1955, 392); — Де це ти картуза посіяв? — питає Явтух. — Сонце голову напекло (Ю. Янов., II, 1954, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 150.