НА́РИ, нар, мн. Настил, поміст або якийсь пристрій для спання (перев. з дерев’яних дощок), що міститься на певній відстані від підлоги. Після прогулянки Остап Тур сідав на краю нар, на долівку спускав довгі ноги, а руки клав на сухі коліна (Чорн., Визвол. земля, 1959, 98); По обох боках коридора тягнулися триповерхові дерев’яні нари, розділені вузькими проходами (Хижняк, Тамара, 1959, 174); Він іде під охороною до своєї камери, і падає на полотняні нари (Стельмах, II, 1962,. 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 169.