НАРУКА́ВНИК, а, ч.
1. Чохол, який надягають поверх рукава, для захисту від чого-небудь. Стоїть угорі, над усіма, дівчина-барабанщиця в захисних окулярах, в нарукавниках до ліктів (Гончар, Новели, 1954, 140).
2. заст. Манжети, прикріплені до сорочки, блузи і т. ін. Обскубли панотця так, що на йому зостався тільки комір та нарукавники (Н.-Лев., III, 1956, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 179.