НАСИ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до насити́ти. Чисте, свіже повітря насичене було пахощами липового цвіту та жасмину (Фр., VII, 1951, 21); Сніг був синій, насичений водою (Донч., V, 1957, 425); Повітря гуло, насичене радісними вигуками й привітаннями (Кач., Вибр., 1953, 25); Хотілося [Ярославові] працювати на великому, насиченому технікою підприємстві (Вол., Місячне срібло, 1961, 195); // у знач. прикм. Сонце ще тільки повертало на вечір, та насичені важкі хмари з заходу заволокли його давно (Ле, Наливайко, 1957, 396).
2. у знач. прикм., спец. Який містить максимальну кількість якоїсь речовини. Розчин, в якому взята речовина не може більше розчинятися при даній температурі, називається насиченим (Хімія, 7, 1956, 74); Якщо повітря не може поглинути більше пари, ніж воно вже містить, то його називають насиченим (Фіз. геогр., 5, 1956, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 186.