НАСКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Скласти що-небудь у певному порядку; покласти разом у певне місце. І нажала ж вона нам Та кіп наскладала (Рудан., Переслів’я, 1958, 20); — Ну, що ти туди наскладала? — схиляючись над чемоданом і розкриваючи його, запитала Ганна (Собко, Справа.., 1959, 291).
2. Поступово зібрати в якій-небудь кількості. Мотря так і впала на скриню! — Боже ж мій, боже! скільки я літ працювала.., поки сього добра наскладала!.. (Мирний, II, 1954, 162); // Поступово відкласти (перев. про гроші). [Марія Іванівна:] Оце я грошей крадькома наскладала, і ми йому такий халат справимо, що він і сам ним любуватиметься! (К.-Карий, II, 1960, 309); Гріш до гроша Я наскладала чотириста злотих (Павл., Бистрина, 1959, 109).
3. розм. Створити, написати в якій-небудь кількості (про вірші, пісні і т. ін.). Він цілував.. оті її губи, що про них поети наскладали стоси мадригалів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 440).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 190.