НАСЛІ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок. і док., діал., НАСЛІ́ДИТИ, джу, диш, док.. перех.
1. Повторяти, відтворювати чиї-небудь дії, рухи і т. ін. або ознаки, особливості чого-небудь. Пан маршалок дуже добре наслідував голос, і вимову, і жести селян (Фр., VII, 1951, 273); Кіндрат.. був закоханий у свого полковника і намагався у всьому його наслідувати (Панч, Гомон. Україна, 1954, 366); У своїх віршах поет [П. Грабовський] наслідував стислість, лаконічність фольклорних творів (Іст. укр. літ., І, 1954, 497); Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами (Коб., II, 1956, 34).
2. Одержувати щось у спадщину від кого-, чого-небудь. Він після Грицькової смерті наслідував його добро (Мирний, III, 1954, 411).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 192.