НАСПІ́Д, присл. У напрямі до низу, до чого-небудь, що міститься в нижній частині. Я відчував, що позбавляюсь сил. Вага одежі й Жабі тягли мене наспід, під лід (Досв., Вибр., 1959, 183); // На нижню частину, на дно. Викопали хлопці яму чумакові; Наспід положили дошки ясенові (Щог., Поезії, 1958, 103); Макогон обвів червоним олівцем якусь цифру в своїх паперах, заклопотано перетасував їх: одні поклав наспід, інші зверху (Гур., Через замети, 1961, 113); // Під що-небудь. — Я швиденько спідню [сорочку] — наверх, а чорну — наспід із чистим сумлінням пішов до церкви (Мик., Кадильниця, 1959, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 196.