НАСТА́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм. Те саме, що наста́чити. [Петро:] На усіх чужих, правду кажучи, і не настачишся, а своїм можна б запомогти (Мирний, V, 1955, 184); — Вони [коти] такі жаднюги, що й чорта б з’їли. Бичків їм не настачишся (Збан., Мор. чайка, 1959, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 199.