НАСТО́ЯНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до насто́яти2. Ром був настояний на рожевому листі (Н.-Лев., III, 1956, 112); Він нашвидку випив чарку горілки, настояної на деревії, закусив яєчнею (Донч., Вибр., 1948, 273); * Образно. Вечір був м’який, теплий, густо настояний на степових пахощах (Гончар, Новели, 1954, 124).
2. у знач. прикм. Міцний від тривалого стояння (про вино і т. ін.). Пані Оборська оступилася, сіла з другого краю стола. Потім підвелася, відсунула венецьку тикву з настояним угорським вином (Ле, Наливайко, 1957, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 204.