НАСТРО́МЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до настроми́ти. Лижники підсмажували на вогні сало, настромлене на довгі шпички (Донч., V, 1957, 474); — Чудна в його [турка] люлька! — дивує Хапко, — настромлена на ломаку! (Вовчок, VI, 1956, 278); // у знач. прикм. Одного разу Юрій, наближаючись до лісу, побачив людей, озброєних вилами, киями і палицями з настромленими косами (Кочура, Зол. грамота, 1960, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 205.