НАСТІ́ЙЛИВИЙ, а, е.
1. Завзятий, стійкий, непохитний при досягненні чого-небудь; наполегливий. Командири й товариші вважали Уралова людиною впертою, вольовою, настійливою (Гончар, Тронка, 1963, 309).
2. Який виражає завзяття, стійкість, непохитність; наполегливий. Широкі, майже чорні брови робили її вродливе обличчя заздрісно мужнім і настійливим (Ле, Право.., 1957, 11); //Який здійснюється з виявленням завзяття, стійкості, непохитності. Товариш по службі таки привіз ноти з Ташкента на настійливі замовлення інженера (Ле, Міжгір’я, 1953, 28); Іван Семенович зрозумів, що своїми настійливими запитаннями зачепив неприємні, а може, навіть болючі спогади (Собко, Справа.., 1959, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 200.