НАСУ́МРЕНО. Присл. до насу́мрений. Улас, що насумрено слухав ті суперечки, в рішучу хвилину.. подавав і від себе слово (Горд., II, 1959, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 209.