НАСУ́НЕНИЙ, НАСУ́НУТИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до насу́нути 1. Він був у.. шапці, насуненій аж на брови (Март., Тв., 1954, 435); На ньому довга сіра шинель наопашки, каска з козирком, низько насуненим на чоло (Полт., Повість.., 1960, 576); Насунута наперед хустка ледве давала бачити худе змучене обличчя (Гр., II, 1963. 307); // у знач. прикм. Цікаво було бачити обличчя й очі [шпіона] в той час. Але туманний вечір, насунена шапка й настовбурчений ковнір заважали (Ірчан, II, 1958, 16); Розвідник, сердито блимаючи на полоненого з-під насунутої вушанки, пояснив, що хотів знати, як в угорській армії вітаються (Гончар, III, 1959, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 209.