НА́СУХО, присл.
1. До повної сухості; досуха. Місяць був ясний і блискучий, як золотий турецький ятаган, на якого хукнули парою і насухо протерли оксами том (Тют., Вир, 1964, 433); Кожна з них [доярок] перед тим як доїти корову, погладить її, потім змиє вим’я і витре насухо чистим рушником (Рад. Укр., 28.VІІІ 1959, 2).
2. перен., розм. Без уживання спиртних напоїв. — Е! це вже негарно, — каже Антосьо, — люди добрі зійшлись та насухо повинні виходити, чи що? (Свидн., Люборацькі, 1955, 161); — Мої хлопці не сіють, не жнуть, а до гурту зберуться, — не обходиться насухо (Мур., Бук. повість, 1959, 239).
3. спец. Без застосування в’яжучого розчину. Спочатку кладка стін з тесаних каменів робилася насухо (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 210.