НАТЮРМО́РТ, у, ч. Картина, на якій зображені предмети побуту, квіти, фрукти, забита дичина і т. ін. На стіні висіло два старих, побляклих натюрморти (Збан., Малин. дзвін, 1958, 21); Тут [у кабінеті] було багато книжок на полицях.., кілька натюрмортів та пейзажів (Рибак, Час.., 1960, 639); // Предмети, які можуть бути зображені на такій картині. — Ми ці квіти на піаніно поставимо, щоб мама зразу побачила, — сказала вона, вмощуючи глечики на піаніно. — Дивіться, який красивий натюрморт… (Собко, Справа.., 1959, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 221.