НАХНЮ́ПЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до нахню́пити.
2. у знач. прикм. Похмурий, незадоволений, з опущеною головою, із зсунутими бровами. Гладун іде поблизу Степури нахнюплений, весь час гнітить його думка, що дав маху (Гончар, Людина.., 1960, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 229.