НАХРА́ПИСТО, розм. Присл. до нахра́пистий. Ніби й щиро говорив [Онопрій з Кіндратом] і де в чому таки говорив правду, але все це якось воно так раптово, нахраписто вийшло у нього (Іщук, Вербівчани, 1961, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 230.