Що oзначає слово - "націлюватися"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


НАЦІ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і НАЦІЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., НАЦІ́ЛИТИСЯ, люся, лишся, док.

1. Наводити на ціль; прицілюватися. Вершомет став на коліно і почав націлюватись (Трубл., Лахтак, 1953, 88); Жвавий хлопчик якийсь із луком та із стрілою націлявся з-за рожевих кущів (Вовчок, І, 1955, 145); Відхиляє [Чирва] двері, всовує цівку рушниці і націляється (Мик., І, 1957, 92); Вартовий націлився автоматом, і люди, боячись кулі, розбігалися по хатах (Турч., Зорі.., 1950, 16); // Спрямовувати що-небудь кудись. Без потреби він вистрелив в нього і націлявся важким чоботищем вдарить під груди (Коцюб., II, 1955, 100); О, ця прекрасна мить рибальська! Ти випростуєш вудлище, націлюєшся на найглибше місце, .. де за кущами латаття сидить вона, ота найбільша щука (Чаб., Тече вода.., 1961, 45); Хомиха націлилась ниткою до вушка та й не потрапила (Н.-Лев., І, 1956, 72).

Наці́люватися (наці́литися) очи́ма — спрямовувати погляд, пильно дивитися на кого-, що-небудь; пильнувати когось, щось. Обважнілий чолов’яга пильно націлився очима в двері (Стельмах, II, 1962, 370).

2. перен., розм. Збиратися, намагатися, мати намір що-небудь робити. Вона [тривога] загострила увагу всіх на одному: хто націлявся забити Логвина (Епік, Тв., 1958, 170); В які дурні він, Панас, пошився, націлившися забрати жито вночі під вівторок (Гр., II, 1963, 404); Він швидко дістав з кишені піджака записну книжку, відкрив авторучку і націлився писати (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 171).

3. перен., розм. Прагнути посісти, зайняти певне становище, посаду і т. ін. Чепур, певно, на посаду директора націляється, що ж! Хай спробує (Збан., Малин. дзвін, 1958, 155); Борис сидить і трохи презирливо поглядає на Бранда. Уся його постать наче говорить: — Що ти мені розказуєш про Раусліта? Сам на чемпіона націляєшся? (Собко, Любов, 1935, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 231.