НА́ЧИНКА, и, ж. Те, чим начиняють що-небудь, готуючи їстівне. Онися вийшла в кімнату й винесла здорову пляшку горілки й миску пирогів з начинкою (Н.-Лев., III, 1956, 150); Роздав [юнак] нам усе, що мав, залишивши при собі порожню торбу та купку начинки з вареної квасолі (Коз., Гарячі руки, 1960, 16); * Образно. У війну він добрався і до снарядів — вибирав з них начинку, а з сталі варив лемеші (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 235.