НАЧИСТОТУ́, присл., розм. Те саме, що на́чисто 3. [Зінченко:] Ну, розказуй все начистоту (Корн., II, 1955, 181); — Я люблю чесно, начистоту, а він крутить, як циган сонцем, якийсь комерсант, все щось комбінує (Хижняк, Невгамовна, 1961, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 236.