НА́ЧІС, начо́су, ч.
1. Волосся в зачісці, начесане на лоб, скроні і т. ін. На голові [купчихи] чорний парик з начосами, а на парику копиця жовтих та червоних рож (Н.-Лев., V, 1966, 136); — Піди ж ти? — додала його жінка, широковида, зубата молодиця, з начосами на висках (Мирний, IV, 1955, 163); Сестра оглянулася, повела плечем, ще й начосами над лобом тріпнула! (Кос., Новели, 1962, 218).
2. Довгий ворс на тканинах і трикотажних виробах. Будуть виготовлятись вироби напівшерстяні з двобічним начосом (Наука.., 1, 1957, 6); Ліжники — це килими з грубої вовни, волохаті, з начосом (Нар. тв. та етн., 6, 1967, 39).
3. Начесане волокно, вовна. * Образно. Далеко над степом бродили кошлаті начоси хмар (Тют., Вир, 1964, 201); * У порівн. — Я вся неначе згоріла од кохання, як лляні начоси на полум’ї (Н.-Лев., II, 1956, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 237.