НЕБАЛАКУ́ЧИЙ, а, е. Який не любить багато розмовляти, неохоче вступає в розмову, не розмовляє в даний момент; мовчазний. Новий товариш був, як видно, небалакучий, дивився спідлоба (Донч., V, 1957, 166); Як обідати сіли, були вже всі трохи засмучені та небалакучі (Головко, II, 1957, 424).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 246.