НЕВВІ́ЧЛИВІСТЬ, вості, ж. Абстр. ім. до невві́чливий; // Неввічливий вчинок, неввічлива поведінка. — Я думав, ти мені її [книгу] подаруєш. — Ні, — відказав Шартен. — Ходімо! Барні не став наполягати, хоча така неввічливість була для нього трохи несподіваною (Собко, Стадіон, 1954, 296).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 251.