НЕВДА́ВАНИЙ, НЕУДА́ВАНИЙ, а, е. Справжній, не штучний, не роблений. — З’їм його [зілля] й трісну? — мовив Прокіп з виразом невдаваної тривоги на своїм дитячім лиці (Фр., II, 1950, 252); "Кияночкою" він називав Ларису не часто.., але в тому прізвиську завжди пробивалася щира, неудавана ласка (Гур., Друзі.., 1959, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 253.