НЕВИБА́ГЛИВИЙ, а, е.
1. без додатка, до чого, на що, в чому. Який задовольняється найнеобхіднішим; з надто скромними вимогами до чого-небудь. Він був дуже невибагливим і дбав, головним чином, лише про те, щоб йому не заважали (Коз., Сальвія, 1956, 55); Реактивні двигуни невибагливі до пального — вони працюють на простому гасі (Наука.., 1, 1959, 25); Низькорослі кошлаті алтайські коники, невибагливі на корм, легкі і невтомні (Гончар, III, 1959. 89); Він був з тих, хто — невибагливий в їжі (Збан., Курил. о-ви, 1963, 200); // Який не потребує, не вимагає особливих умов. Кизил садовий — цінна і невибаглива плодова, технічна, лікарська та декоративна культура (Хлібороб Укр., 5, 1964, 30); // Який свідчить про чиїсь надто скромні вимоги до чого-небудь. Треба мати добре тренований шлунок і невибагливий смак, щоб з’їсти цей борщ (Руд., Остання шабля, 1959, 529).
2. рідко. Те саме, що невига́дливий 2. Його бухгалтерія була невибаглива, вся в його голові (Фр., VIII, 1952, 353).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 255.