НЕВИНУВА́ТИЙ, а, е. Який не має за собою вини, не зробив злочину, не провинився у чомусь. — Правда, — каже [голова], — випустіть людей з холодної, вони невинуваті (Кв.-Осн., II, 1956, 400); // у знач. ім. невинува́тий, того, ч. Той, хто не має за собою вини, не зробив злочину, не провинився у чомусь. Не можна було зрозуміти, чи він вдає невинуватого, чи справді наказ десь згубився (Довж., І, 1958, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 259.