НЕВЧА́СНИЙ, а, е. Який відбувається, здійснюється, прибуває і т. ін. не тоді, коли треба, не в потрібний момент. Розгнівався пан на такий невчасний жарт (Фр., II, 1950, 102); Заруба вибіг на подвір’я, щоб затримати невчасного гостя і не дати йому одразу увійти до хати (Кучер, Трудна любов, 1960, 222); З пожвавленням, яке видавалося дуже невчасним на фоні загальної ситуації, стала [Маруська] голосно розповідати (Вільде, Сестри.., 1958, 477).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 274.