НЕВІ́ГЛАС, а, ч. Неосвічена, незнаюча людина; неук. Ремо відчував свою безсилість у цім середовищі напівдикого суспільства, де від найосвіченішого до останнього невігласа ніхто не вміє одрізнити місяця від сонця (Досв., Гюлле, 1961, 102); — Я став нездарою і невігласом.. Далі уміння розв’язати звичайну задачу з підручника алгебри я не сягну (Рибак, Час.., 1960, 42); * У порівн. Йосифові відразу якось не сподобалося, як цей молокосос став повчати його, наче якогось невігласа (Вільде, Сестри.., 1958, 137); // Уживається як лайливе слово. [Олімпіада:] Піди ти та присмири отого невігласа Якова. З якої це причини він задумав святим хлібом у твар жбурляти? (Кроп., III, 1959, 321); [Річард (дужим голосом):] Мовчіть! Мовчіть, злиденне кодло! Невігласи! Я сам іду од вас! (Л. Укр., III, 1952, 85); — Щоб ти зів’яв був, невігласе, як ота морковочка зів’яла від твоїх .. рук! (Довж., Зач. Десна, 1957, 465).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 262.